Набуття українською адвокатурою поваги і визнання у світовій адвокатській спільності — це ще один важливий підсумок історії розвитку адвокатури України. Необхідною передумовою і запорукою процесу, що призвів до такого результату, передусім стало принципове оновлення “постаті” адвокатури України в українському законодавстві, набуття адвокатурою дійсно професійної та функціональної незалежності, рівною мірою як і вироблення адвокатурою для себе високого за рівнем етичного імперативу. Поряд з цим зростанню свого міжнародного авторитету український адвокатський корпус завдячує й цілеспрямованим зусиллям Спілки адвокатів України з розбудови своїх міжнародних зв’язків.
Ставши першою незалежною адвокатською громадською організацією, Спілка адвокатів України протягом доволі короткого часу після утворення почала здобувати визнання міжнародного адвокатського співтовариства. 1992—2007 рр. були налагоджені з адвокатурою Польщі, Англії, Франції, Угорщини, Іспанії, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки та багатьох інших країн.
Співробітництво з Міжнародною асоціацією адвокатів (International Bar Association – IBA)
У 1991 р. Спілка адвокатів України була прийнята у члени ІВА — Міжнародної асоціації адвокатів, однієї з найвпливовіших адвокатських структур, яка сьогодні об’єднує асоціації адвокатів 180 країн (що в свою чергу представляють 2,5 мільйони адвокатів) і понад 16 тисяч індивідуальних членів. Впродовж багатьох років по даний час Спілка брала активну участь у формуванні резолюцій ІВА з багатьох важливих, принципових питань адвокатської діяльності (адвокатської етики, зокрема).
Членство Спілки в ІВА відкрило для всіх адвокатів України (а не тільки для членів Спілки) можливість скористатись потужним правозахисним потенціалом цієї організації. З 1993 р. Спілка адвокатів України, як член ІВА, стала учасником масштабної програми захисту професійних прав адвокатів та права особи на захист, що здійснюється ІВА в усіх регіонах світу у випадках зазіхань з боку державних органів на незалежність адвокатів, їх життя, свободу, гарантії професійної діяльності тощо. Сотні протестів, спрямованих Спілкою разом з адвокатськими асоціаціями — членами ІВА до урядів та посадовців тих країн світу, де права адвокатів порушувались, здобули адвокатурі України репутацію активної демократичної професійної організації і створили можливість скористатись подібним захистом ІВА, якщо права українських адвокатів не вдаватиметься виборювати “внутрішніми”, національними засобами. З 1996 р. — з моменту заснування при ІВА Інституту з прав людини (HRI) — Спілка адвокатів України долучилась до діяльності цієї впливової правозахисної структури. Віце-президента Спілки адвокатів України О.Л.Жуковську було обрано до складу Ради HRI ІВА (1997—2000 рр.).
Реальність колегіальної допомоги у межах ІВА можна продемонструвати декількома яскравими прикладами.
У 1996 р. (як зазначалось раніше) ІВА провела експертну оцінку підготовленого Спілкою адвокатів України проекту змін та доповнень до Закону України “Про адвокатуру”, за результатами котрої президент ІВА звернувся до Президента України і Голови Верховної Ради України з проханням підтримати проект, підкресливши необхідність закладених у ньому положень для подальшого демократичного реформування адвокатури в Україні.
У 1999 р. ІВА провела експертну оцінку проекту Правил адвокатської етики, розроблених Спілкою адвокатів України.
У 2000 р. ІВА зголосилась дати офіційну оцінку альтернативному (щодо поданого Спілкою адвокатів України) проекту змін та доповнень до Закону України “Про адвокатуру”, який був ініційований народним депутатом України А.Білоусом і спрямований на одержавлення адвокатури.
У 2002 р. ІВА надала Спілці адвокатів України вагому інформаційну підтримку при підготовці позиції Спілки з приводу законопроекту Кабінету Міністрів України щодо необмеженого допуску до адвокатської діяльності в Україні іноземних юристів. Спілка одержала від ІВА узагальнення світової практики щодо реальних меж виконання вимог, пов’язаних із членством у Світовій організації торгівлі, яке, як з’ясувалось, попри запевнення деяких українських парламентарів зовсім не передбачає абсолютно необмежений доступ іноземців до ринку традиційно адвокатських видів діяльності.
Можливо саме завдяки цій яскравій інформаційній базі в жовтні 2002 р. віце-президенту Спілки О.Л.Жуковській вдалося на засіданні комітету Верховної Ради України з питань правової політики переконати членів комітету дати негативну оцінку проекту змін та доповнень до Закону України “Про адвокатуру”, ініційованого Кабінетом Міністрів України. Ним передбачалось виключити зі ст. 2 Закону України “Про адвокатуру” вимогу про громадянство України як передумову набуття статусу адвоката, себто пропонувалось в необмеженому обсязі допустити іноземних юристів до адвокатської практики в Україні.
ІВА також послідовно підтримувала офіційно висловлену позицію Спілки з приводу подальшого організаційного розвитку адвокатури України, не завжди прийнятного ставлення до неї з боку держави. Для обговорення цих питань у широкому міжнародному загалі керівництво ІВА незмінно знаходило час і можливість у межах як поточної діяльності, так і значних міжнародних конференцій, що проводились ІВА (у 1999 р. — в Амстердамі, у 2001 р. — в Лондоні тощо). Особисту увагу проблемам адвокатури України неодноразово приділяли президенти ІВА різних років (Росс Харпер, Клаус Бюлхоф, Дайана Кемп та ін.).
Співробітництво з Радою Європи
Стратегічно дуже важливим досягненням адвокатури України в період з 1994 р. по даний час стало налагодження постійної робочої взаємодії Спілки з різними структурами Ради Європи, зокрема з директорами (генеральними директорами), з юридичних питань та з прав людини. Спілка стала мало не єдиною з-поміж адвокатських організацій, створених на теренах колишнього Радянського Союзу, з якими Рада Європи співпрацювала в значному масштабі напряму, а не тільки через посередництво Міністерства юстиції. Це безперечно є ознакою визнання такою впливовою міжнародною організацією дійсно демократичної спрямованості і ефективності діяльності як Спілки адвокатів України, так і адвокатури України як такої, свідченням того, що в очах європейської спільноти ця діяльність реально ґрунтується на загальноєвропейських підходах до ролі і місця адвокатури в суспільстві. Змістовне представництво Спілки на міжнародних конференціях, присвячених адвокатурі (Страсбург — 1994, 1995 рр., Будапешт — 1998 р., Прага — 1999 р., Рейк’явік — 2000 р.), привернуло увагу Ради Європи до проблем адвокатури України і спонукало до активної співпраці зі Спілкою у їх вирішенні.
Звідси — низка конференцій, сумісно зорганізованих Спілкою і департаментами Ради Європи (з юридичних питань, а також з прав людини) для адвокатів з усіх регіонів України (1995—2000 рр. — “Професійна асоціація адвокатів в демократичному суспільстві”, “Професійна етика адвокатів”, “Європейська конвенція з захисту прав людини та основних свобод”, “Права і обов’язки адвоката, адвокатська деонтологія, дисциплінарна практика адвокатури, професійна підготовка адвокатів” та ін.). Причому конференцій не схоластичних, а дієвих, що завершились конкретними рекомендаціями Ради Європи щодо створення в Україні Національної професійної асоціації адвокатів, прийняття Правил адвокатської етики тощо.
Робочі наради з експертами Ради Європи, присвячені тексту проекту Правил адвокатської етики, розробленого САУ, експертні висновки Ради Європи щодо Правил та проекту змін та доповнень до Закону України “Про адвокатуру”, тренінги з питань застосування Європейської конвенції з прав людини, навчальні візити членів законопроектної комісії та інших структур Спілки до адвокатур країн — членів Ради Європи (Англії, Франції, Нідерландів та ін.; 1996—2000 рр.) — перелік форм плідної співпраці Ради Європи зі Спілкою, який можна було б продовжити.
Головне, що ця співпраця мала значні результати. За сприяння Спілки адвокатів України при прийнятті України в члени Ради Європи в рекомендаціях Ради Європи Україні було закріплено обстоювану Спілкою необхідність створення в Україні професійної асоціації адвокатів, демократизації правового регулювання адвокатської діяльності.
На жаль, ще й на даний час ця рекомендація Ради Європи і відповідний обов’язок, прийнятий на себе Урядом України згідно з п. 1.1 -і Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи № 190 (1995 р.) щодо заявки України про вступ до Ради Європи, лишаються невиконаними. І по суті Спілка адвокатів України впродовж 1996—2002 рр. була єдиною структурою на Україні, яка постійно порушувала перед Радою Європи питання про невиконання цього зобов’язання, більш того — про провадження державними органами України політики щодо адвокатури, яка різко контрастує із зазначеним зобов’язанням. Позиція Спілки протягом цього періоду знаходила постійну підтримку в Раді Європи, що виявлялось в конкретних кроках, спрямованих на зрушення питання з місця. У 1997—1999 рр. Генеральний Директорат з юридичних питань Ради Європи сумісно із Спілкою адвокатів України зорганізував у Києві декілька міжнародних конференцій, спеціально присвячених виконанню цієї настанови Ради Європи, із залученням провідних експертів Ради Європи та адвокатів з усіх областей України та представників українського істеблішменту.
Формуванню думок Ради Європи щодо проблем, з якими довелось в кінці 90-х років зіткнутись адвокатурі України, та зміцненню ставлення до українських адвокатів як до однодумців, провідників демократичних засад функціонування адвокатури суттєво сприяв вплив Спілки адвокатів України на формування Рекомендацій щорічних міжнародних конференцій Ради Європи з питань адвокатури. Доповіді представників Спілки на конференціях, що відбулися в листопаді 1999 р. в Празі (тема конференції — “Адвокатська етика”) і в жовтні 2000 р. в Рейк’явіку (тема конференції — “Адвокатська професія в XXI сторіччі”), в листопаді 2001 р. в Дубровніку, на колоквіумі в лютому 2002 р. в Байоні (“Незалежність адвокатури”), були враховані при формуванні резолюцій згаданих конференцій, а відтак вплинули певним чином і на зміст позиції Ради Європи щодо основних питань адвокатської діяльності.
Це дозволило перейти до більш безпосереднього використання допомоги Ради Європи тоді, коли в цьому виникла нагальна потреба у зв’язку з новими проблемами, що постали перед адвокатурою України. Так, вже під час конференції в Рейк’явіку Спілка звернулась до Ради Європи з проханням здійснити експертну оцінку законопроекту, представленого народним депутатом А. Білоусом. Згідно з ним передбачалось переведення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на виключно бюджетне фінансування. Слід сказати, що в цьому випадку були певні спроби втручання з боку владних структур. Проте завдяки авторитету Спілки адвокатів України в Раді Європи Генеральний департамент з юридичних питань Ради Європи визнав за необхідне провести таку експертизу. З появою проекту народного депутата В. Онопенко (про надання юристам-практикам адвокатських свідоцтв без іспитів) і рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. у справі про вільний вибір захисника прав Спілка адвокатів України негайно звернулась до згаданого Департаменту Ради Європи з проханням провести експертну оцінку цих актів з точки зору їх відповідності міжнародним актам з питань діяльності адвокатури.
Можна відзначити, що Рада Європи дуже серйозно віднеслась до ситуації, що склалась в українській адвокатурі. Для проведення письмової експертизи були запрошені дуже впливові й відомі в Європі (й у світі) фахівці в галузі адвокатури і представники юридичної професії:
— Рамон Мюллера — колишній президент Ради Адвокатур Європейського співтовариства (ССВЕ), співголова Інституту з прав людини міжнародної асоціації адвокатів (HRI IBA);
— Джон Фіш (адвокат, Ірландія) — перший віце-президент ССВЕ; а також президент Чеської асоціації адвокатів Карел Чермак та адвокат з Франції Еманюель Саррі.
Свої попередні висновки, викладені письмово з посиланням на безліч міжнародних джерел, фахівці Ради Європи доповіли на експертній зустрічі у Спілці адвокатів України, зорганізованій 15—16 травня 2002 р. за участю запрошених представників Конституційного Суду України, Верховної Ради України, інших органів влади. Експерти Ради Європи, незважаючи на відмінність правових систем у державах, звідки вони походять, виявились одностайними у негативному ставленні до рішення Конституційного Суду України і законодавчих пропозицій народних депутатів В.Онопенка та А.Білоуса. Натомість підтримку знайшла концепція Національної професійної асоціації адвокатів, відбита в проекті Спілки адвокатів України.
Оскільки рекомендації репрезентативних міжнародних форумів продовжували ігноруватись Верховною Радою України, 22 червня 2001 р. правління Спілки адвокатів України за дорученням V звітно-виборчого з’їзду Спілки адвокатів України направило до Генерального Секретаря Ради Європи пана Уолтера Швіммера звернення щодо невиконання Україною зазначеного зобов’язання в декількох аспектах: у плані супротиву створенню професійної асоціації адвокатів України, допуску через рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. до традиційно адвокатського виду діяльності — захисту у кримінальному провадженні — “фахівців у галузі права”, підтримки парламентом законодавчих ініціатив, деструктивних щодо адвокатури України.
Відповідні питання були включені до програми перебування в серпні 2001 р. в Україні місії секретаріату Ради Європи, візит котрої був присвячений перевірці виконання Україною прийнятих на себе зобов’язань. Члени місії особисто зустрічались для з’ясування вищезгаданої проблеми з віце-президентом Спілки О.Л.Жуковською, а також з головами відповідних органів влади. Оскільки висновків з цього візиту українські посадовці не зробили і ситуація продовжувала “пробуксовувати”, Спілки адвокатів України повторно звернулась до Генерального Секретаря Ради Європи з листом, в якому наголосив на нагальній потребі принципового і рішучого вирішення згаданих проблем. В результаті останні були включені до програми візиту в Україну у жовтні 2002 р. місії Парламентської асамблеї Ради Європи, зокрема доповідачів ПАРЕ Х.Северінсен та Р.Вольвенд та Секретаря Комітету ПАРЕ з питань моніторингу Г.Медея. Посланці Ради Європи 15 жовтня 2002 р. провели детальну робочу бесіду з керівництвом Спілки адвокатів України стосовно проблем, порушених у згаданих зверненнях Спілки.
Склалося враження, що ставлення з боку держави до адвокатури України почало серйозно турбувати Раду Європи.
Знаковим проявом дієвості міжнародного адвокатського братерства, його практичної корисності як для адвокатської професії в Україні, так і для головних адресатів адвокатської допомоги — громадян України стала реалізація в Україні масштабного і унікального для пострадянського простору проекту — створення при Спілці адвокатів України мережі спеціалізованих центрів з надання правової допомоги у сфері використання міжнародних правозахисних механізмів.
Таке рішення було прийнято на засіданні правління Спілки ще в 1998 р., коли було засновано центральний офіс Консультативного Бюро з прав людини Спілки адвокатів України. До цього кроку адвокатура України підійшла доволі закономірно: адже починаючи з 1996 р. Україна стала одним з основних постачальників заяв до Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). Проте, на жаль, левова частка цих заяв визнавалась неприйнятною через їх правову непідготовленість і необґрунтованість в світлі прецедентної практики Європейського суду по застосуванню тієї чи іншої статті Конвенції щодо захисту прав і основних свобод людини (більш відомої як Європейська конвенція з прав людини — далі за текстом ЄКПЛ).
Період після прийняття України в члени Ради Європи був забарвлений своєрідною ейфорією населення з приводу відкриття доступу до правозахисних можливостей європейських інституцій і деякою розгубленістю серед фахівців щодо того, як саме ці можливості можуть ефективно використовуватись. Не випадково сумою цих хитких складових стала навала погано підготовлених, не обґрунтованих належно скарг до Європейського суду з прав людини від українських громадян. Ефективність таких скарг стрімко наближалась до нуля. Тим часом на інституційному рівні в межах Мін’юсту України була створена структура, покликана відстоювати інтереси держави в можливих спорах, представлених до ЄСПЛ. А от захист українських громадян в цій сфері лишався непідготовленим і слабким, як втім і рівень застосування Європейської конвенції з прав людини в національних судових інстанціях. Навчальні ж заходи, що проводились на різних рівнях, відзначались поверховістю, дублюванням початкових відомостей про ЄКПЛ без поглиблення у важливі практичні аспекти. Прецедентне право ЄСПЛ було дійсно абсолютно новим і незнаним для переважної більшості юристів в Україні правовим полем. У той же час потреба у фахівцях, що мають відповідні знання, була величезна, бо кваліфікована правова допомога в цій сфері була і лишається неодмінною передумовою ефективності скарг громадян до Європейського суду з прав людини.
Саме тому Спілка адвокатів практично першою в Україні ще у 1997 р. започаткувала консолідацію у межах її Консультативного бюро з прав людини адвокатів, зацікавлених у розвитку цієї галузі практики, й системне, практично орієнтоване їх навчання тлумаченню та застосуванню ЄКПЛ. Адвокати, котрі зголосились співпрацювати з Бюро, фактично від початку поєднували послідовне підвищення своєї відповідної кваліфікації з наданням правової допомоги громадянам у цій новій сфері. Починаючи з 1997 р., коли з допомогою Ради Європи Спілкою проводились оглядові, так би мовити “вступні”, семінари з цієї тематики та більш ґрунтовні тренінги за участю фахівців Ради Європи у 1998—1999 рр., у 2000 р. Спілка адвокатів перейшла до системного поглибленого навчання певної ретельно відібраної на конкурсній основі групи адвокатів з багатьох регіонів України застосуванню ЄКПЛ. Формою такого навчання став дворічний міжнародний навчальних проект, що проводився Спілкою адвокатів України сумісно з британським Центром навчання адвокатів INTERIGHTS за фінансування Міжнародного Фонду “Відродження”, Інституту Конституційної та правової політики (COLPI, Будапешт) та за підтримки Ради Європи та Американської асоціації адвокатів (АВА).
Співробітництво з Радою адвокатських асоціацій та правничих товариств Європейського Союзу (ССВЕ)
У 2002 р. красномовним проявом міжнародної стурбованості розхитуванням підвалин української адвокатури з боку української ж держави стало включення “українського питання” в порядок денний засідання РЕСО комітету ССВЕ — Ради адвокатських асоціацій та правничих товариств Європейського Союзу. Згаданий комітет опікується справами Центральної та Східної Європи. А ССВЕ є найбільш знаною і репрезентативною адвокатською асоціацією в Європі. І двічі з подання президента ССВЕ Джона Фіша питання про неналежне ставлення держави до адвокатури в Україні опиняється в порядку денному засідання комітету.
На засідання, що відбулось 11 жовтня 2002 р. в Брюсселі, віце-президент Спілки адвокатів України О. Л. Жуковська була запрошена для детальних пояснень щодо трьох головних складових відповідної проблематики (як її бачать наші зарубіжні колеги): — пробуксовування законопроекту щодо створення в Україні професійної асоціації адвокатів; — допуску “фахівців у галузі права” до здійснення захисту в кримінальному провадженні; — допуску до традиційно адвокатських видів діяльності представників державних органів та фактичного запровадження регламентування діяльності адвокатів Міністерством юстиції, що відображені в проекті закону “Про державну безоплатну правову допомогу”, поданому свого часу паном Задорожним.
Глибина і тривалість розгляду відповідних питань комітетом засвідчила не формальну, а вельми реальну тривогу Європейського адвокатського загалу щодо цих деструктивних тенденцій. Наші колеги з ССВЕ були одностайними в думці про згубний для адвокатської професії характер сумнозвісного рішення Конституційного Суду України, про його суперечність праву особи на отримання належного правового захисту і про нагальну необхідність або виключення захисту зі сфер діяльності “фахівців у галузі права”, або поширення на останніх кваліфікаційних, етичних та дисциплінарних вимог, рівних тим, що діють стосовно адвокатів. З такою ж мірою категоричності члени комітету висловлювались і на користь необхідності створення в Україні професійної асоціації адвокатів. Особливо цікаво було чути запитання на кшталт: “А хто власне може бути проти створення такої і в чому можуть полягати аргументи її опонентів?” Довелося “розширити світогляд” європейських адвокатів переказом висловів, що лунали свого часу при обговоренні відповідного законопроекту на засіданні парламентського комітету з питань правової політики.
У результаті ССВЕ вирішило надати Спілці адвокатів України будь-яку необхідну підтримку для бодай зрушення з місця вирішення згаданих проблем, а також обговорило можливість прийняття Спілки адвокатів в наглядові члени ССВЕ, незважаючи на те, що Україна не є членом Європейського Союзу. У декількох візитах керівництва ССВЕ до Спілки в жовтні 2002 р. були намічені конкретні шляхи допомоги з боку ССВЕ адвокатурі України у вирішенні її проблем.
На засіданні Круглого столу, що проводився Спілкою у вересні 2006 р., був присутнім представник ССВЕ Руперт де Круз.
Віце-президент Жуковська О.Л. постійно бере участь у засіданнях ССВЕ. Неодноразово ССВЕ пропонувало провести експертизу законопроектів про адвокатуру України. Президент ССВЕ звернувся до керівництва України (2006 р.) з пропозицією надати допомогу у роботі над законопроектами про адвокатуру з урахуванням європейського досвіду. Ця ініціатива була прийнята і до складу робочої групи, створеної у січні 2007 р. Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя, увійшли представники ССВЕ.
Співробітництво з Міжнародним Союзом (Співдружністю) адвокатів
Спілка адвокатів України співпрацює з Міжнародним Союзом (Співдружністю)адвокатів не один рік. У 2003 р. була проведена конференція з питань реформування адвокатури України, Бєларусі, Казахстану, Росії (Ялта). У 2004 р. відбулася конференція з обміну досвідом організації адвокатської діяльності та застосування законодавства про адвокатуру країн-учасниць (Київ). У міжнародній конференції, присвяченій 140 річчю адвокатури взяли участь перший віце-президент САУ Варфоломеєва Т.В. та член правління САУ Гончаренко С.В. (Москва, 2004). Постійні ділові й творчі контакти склалися у членів САУ, які є членами МССА.
